Блєск і ніщета підарасів (с) Л. Подеревянський

 
 

Блєск і ніщета підарасів (с) Л. Подеревянський




Від мене.
Якось захтів почитати цю п"єсу і почав шукати в інтернеті. Шукав довго але, як це не дивно, так і не знайшов. А згодом фактично випадково натрапив на цей текст на одному з форумів.

Тому викладаю текст п"єси у тому виглді у якому я його знайшой. Вибачайте якщо щось не так.

З ненавистю до вас
Direktor



Блєск і ніщєта підарасів



Дійові особи:

Василь: активний підарас-нєформал

Петро: пасівний підарас-нєформал, полюбовник і друг Василя

Микита: людожер-ідеаліст

Марат і Глєб: мандавошкі, які кусають Микиту за яйця. Постійно перебувають на вищезгаданому місці

Патрікєєвна: дружина Микити, манірна руда блядюга з елементами декадансу

Миша
Гриша діти Микити і Патрікєєвни, індивідуально невизначені, брудні і нахабні створіння, які хочуть колотись і нюхати клєй

Позитивна Енергія: непомітна і миршава хуна, яка іноді сидить на Василі

Заїбуня: страшна зубаста діаспорська потвора, що проповідує політкоректні цінності міддлкласу, хоча насправді хоче їбатися і гратися у паровозіка

Головні редактори конкуруючих між собою журналів «Гом» і «Бздюч»: бридкі кретини, продукти постсовкового снобізму

Телеоператори, стілісти, візажисти, іміджмейкери і проча наволоч



Дія перша

Ізбушка в російському стилі, розташована серед мальовничої галявини в нетрях синьо-зеленого кацапського лісу. На загал все дуже схоже на ілюстрації Білібіна до казки про Бабу-Ягу. Книга з таємничою назвою «Хайдеггер» з нетерпінням чекає свого читача, лежачи на пеньку. Біля ізбушкі Василь. Він старанно займається гімнастикою, обтиранням і прибиранням довкілля. Василь – здоровий лоуряка з накачаною тушкою, розмальованою агресивними малюнками. Проста і добра пика Василя дещо контрастує з його суто бойовим фюзєляжем. Це виглядає так, ніби до літака F16 замість його хижої мармизи приставили їбальник від АН-2. З кущів за Василем уважно стежить людожер Микита. Він озброєний армійським біноклем і мішком з мотузкою. Зовні Микита схожий на класичного урку 50-х років, але за цим суворим камуфляжем ховається ніжна душа.

Василь:
Недосконалість світу заїбала
І завела в ці нетрі нас с дружком:
Ми не бажали більше брати участь
У змаганні всіх тих нєдоносків,
Що цілий день тільки і думають про те,
Яким би робом їм залізти в тєлєвізор,
В маленьку цю коробочку
Із сурлом чорнопиким,
Що продукує цінності духовні,
А сам, падлюка, зроблен із пластмаси,
Яка до світу матер’яльного належить.
З цим парадоксом заїбався я –
Не хочу більше я дивитись на блядєй,
На тлі яких опецькуватий недоумок
Викручує фігури рітуальні
Своєю сракою колгоспною, в перерві
Між засіданням в парламенті.
Там про духовність трохи попиздів –
І знов біжить співати в тєлєвізор.
І шо за жизнь в людей, чому не міг
Він всидіти на місці, у колгоспі?
Він був би там завклубом, в дівчатам
Співав би він про кропиву їбучу,
Що нею був колись відпизджений в дитинстві,
І з того часу він забуть її не може,
Бо срака ще йому болить і досі...

Але хіба один він засмердів
Повітря наше чисте і прозоре?
Ось подивись на тьолку дурнувату,
Що з пацаном на шкірянім дівані
Пиздять про хуйзнашо. Вона йому:
«Ги-ги», а він їй: «Ги-ии».
Так півтори години
Вони спілкуються. Я йобаний цей ящик
Затяг в мішку на гору, звідки видно
Лани широкополі, забудовані потворними
Будинками для бідних...
Там я посцяв і трохи покурив,
А потім пизданув його безжально носаком
Американського важкого черевика
(Так раньше в «Крокодилі» малювали
Жахливих упизднів, що пиздять Дядю Тома).
І ящик поскакав, як молодий гепард,
Аж раптом на шляху його з’явилась
Пружна і біла храмова стіна.
І вперше тут його зауважав я:
Він не звернув, він впертим чорним лобом
Хуйнув об ту стіну і розлетілись
Із охуєнним вибухом мозги його японські.
Я ніби чув його останній подих
І крик: «Банзай тено!», між тим біля стіни
Вже дітвора цинічно бавилась його кишками:
Що ж – він жив хуйово,
Помер – як герой.
Нам звична жизнь, як старий гєморой,
А смерть незвична нам, і це – буття закони,
Бо всяка жизнь – слабенькі виєбони,
У порівнянні з смертю кожен з нас
Всього лиш мєлкій і труслівий підарас.

Але і тут, в місціх цих пасторальних
Нам спокою нема, я чув, шо репортери
Шось про нас пронюхали, то, мабуть,
Цей нєдоносок напиздів, що хвастається
Всім, який він є успішний,
А ми його з Петром їбали вдвох –
Він тільки верещав,
І нам з Петром на пам’ять
Подарував по кєпочці.

Під час цього пафосного монологу красівий і дурнуватий Петро видерся на дах ізбушкі і закукурікав. Дивитись на Петра приємно, він гарний і ніжний. Одягнутий Петро в червоні калготки і червоні чоботи. На голові Петра стирчить червоний ещений «ірокєз». Всі інші неодягнені частини Петра переобтяжені різноманітним металобрухтом: каблучками, ланцюгами, сережками, мобільниками, стразами, грайливим татуюванням, пірсінгом та іншими педерастичними прибамбасами.

Петро:
- Кукаріку! Кукаріку!

Василь:
Прокинувся дружок мій інфантільний
І криками Аврору зустрічає!

Микита (з кущів):
Того не знає він, що замість Єос
Рожевоперстої – зустріне він мене!
Щоправда, пальчиків рожевих я не маю,
Натомвсть маю ніж і м’ясорубку.
Якщо сюди додати гострі зуби,
І голоду стабільне почуття,
Отримаєте ви портрет маньяка...
Но я не є статевим павіаном,
Їбаться зовсім щось не хочеться мені,
Натомість жерти хочеться. Ділємма
Ця Фрейда не стосується, скоріше
Природний це протест, шо всі худі пиздять,
Що жерти нє прєстіжно, а прєстіжно
Бути стільним, і замість «Блядь!»
Казати «Вау!» (як на мене,
Шо «блядь», шо «вау» - один хуй
Животні звукі).
Їбать корову тоже нє прєстіжно, а прєстіжно
Дружить з красівим парікмахєром
І разом з ним удвох ходить на «паті»
К стілістам крєативним...
Тут не хочеш стати людожером –
Мусиш!, - щоб зжерти все це падло...

Говорячи це все Микита дрібно, по-собачому чухає собі яйця і те місце, де у людини хуй прикріпляється к тулубу.

Микита:
От кляті мандавошки боляче кусають!
Колись попробував я їх порахувати:
Світив ліхтариком на хуй, дивився в лупу,
І склалося переконання в мене,
Що їх там не багато – може, двійко...
Одне маненьке, миршаве й гуняве,
А друге із такой товстою пикой.
Я їх назвав Марат і Глєб.
Спитаєте для чого?
І я вам відповім, що завжди треба
Персоніфікувати те зло, з яким
Боротися ви хочете; канкрєтно
По іменам назвати всіх пройдисвітів,
Аж потім карасіном їх труїти.
Або казали опитниє люді,
Шо сєрной маззю харашо помазать,
Бо я спочатку кулаком їх пиздив,
Та тільки синяки набив на яйцях!

Петро:
- Кукаріку! Кукаріку!


Входить Заїбуня. Вона голосно пиздить по мобілці, істерисно милується природою і бавиться всім, що попадає їй під ноги. Зляканий Петро сповзає з даху і тікає.


Микита:
От, курва мать, злякала мені здобич!
Сьогодні день у мене дуже нещасливий,
До того ж ще Марат і Глєб кусаються...
Я думаю, що, мабуть, буде дощ...

Заїбуня (помічає хатинку підарасів):
Вау! Який чудовий таунхаус із бек’ярдом!
Я чула, що живуть тут геї симпатичні,
Шо протестують проти шовінізму чоловічого,
Вони прес-конференцію збирають...
Як тільки я про них дізналася, одразу
Я зустрічі свої сканселювала,
І драйвувала каром на забаву.
Я сексу захотіла по дорозі,
І в піхву файні кульчики запхала,
Але того мені було замало:
Я з’їхала з хайвею на леваду,
І там займалась сексом із стік-шифтом,
Бо всі чоловіки – то є тварюки,
Їм тільки факу хочеться від жінки,
А в мене є душа, і я люблю співати,
Ще вірші я пишу про Україну...

Заїбуня істерично сміється, виймає з пизди кульчики, застромлює їх собі у вуха, а потім гепається на газончик і викочується на ньому із дикими завиваннями. Людяний і дещо наївний Василь підбігає до Заїбуні, щоб допомогти.

Василь:
- Дама, якщо у вас болить живіт, то я січас зганяю в аптєку за актівірованим угльом. А так ви мені тут всіх мурав’йов подавите.

Микита:
Цій суці не угля треба, а хуя!
Я б задушив її із задоволенням,
Але у мене принципи гуманні:
Вбиваю тільки тих, кого я можу з’їсти.
Але якби я навіть був голодний,
Я би не став цю кцрву жерти нікагда,
Крім того, хуй зна як її приготувати,
Хіба шо в маринаді
Замочить на тиждень?

Петро (злякано позирає із-за дверей):
- Кукаріку, кукаріку!

Заїбуня:
- Ааа, ооо, ааа-а!

Василь:
- Ая-яяяй, аяя-яяяй!

Микита:
- Блядь!


На галявині раптово з’являються репортери, оператори телебачення тягнуть кабєлі, стілісти і візажисти набігають з усіх боків, з піжонських авт вилазять гламурно вдягнуті редактори журналів «Гом» і «Бздюч» із мікрофонами. Вся ця байда крадеться к Василю. Петро злякано зиркає на них із-за клуні.


Редактори (перебиваючи одне одного тикають мікрохвоном в добру пику Василя):
- Кто ви по жизні?
- Як ви вирішуєте в своєму житті гендерні проблеми?
- Який ваш любимий бренд одягу?
- Який коктейль ви пили сьогодні вранці?
- Чи вважаєте ви себе ньюсмейкером?
- Чи отділяєте ви гламур від епатажу?
- Чи любите ви екстрім?
- Чи є у вас в жині адрєналін?
- Стіліст лі ви по жизні?

Василь:
- ІДІТЬ НА ХУЙ!!!

Заїбуня:
- Ааа, ооо, ааа-а!

Злякані редактори «Гома» і «Бздюча» відступають. Користуючись безладдям, Микита підкрадається до Петра, пхає його в мішок і тікає. Петро висовує голову з мішка і співає.

Петро:
Нісьот мєня ліса
В дальокіє лєса!

Микита пиздить Петра по голові і хижими стрибками мчить в лісові хащі.




Дія друга

Хата Микити: брудне приміщення, запаскуджене шприцями, тюбіками з клєем, подертими плакатами різних рок-груп, дешевими резиновими тьолками, людськими черепами і кістками та іншим мотлохом. За брудним столом, застеленим клейонкою (на якій намальовані розочки) сидять вдягнуті в майки з черепами і шкіряні косухи діти Микити – Миша і Гриша. Вони ширяються шприцями і нюхають клєй, в такий спосіб безвідповідально розтринькуючи своє хуйове здоров’я. Жінка Микити, Патрікєевна – руда шльондра в чорних калготках, чорному капелюшку і засмальцьованому халаті – бавиться курінням папіроски з маріхуаною, що стирчить на довжелезному мундштуці. Вона була б схожа на Зінаїду Гіппіус, якби та з циганами бомжувала на вокзалі. В цю сімейну ідилію раптово вривається Микита, який як торнадо, вбігає з мішком в хату.

Микита:
- Ану, прєкратіть разложєніє, січас будем обідати!

Патрікєевна:
- Миша, Гриша, папа приніс ням-ням!


Микита розкручує мішок. З мішка з’являється пещена голівка Петра. Петро кліпає оченятами і крутить головою, як дурна курка.

Петро:
- Вау, як круто! Ви кто, готічєскіє екстремали?

Патрікєевна:
- Ми куртуазниє маньєрісти.


З цими словами Патрікєевна кокетливо пускає дим в обличчя Петру. Микита дістає з шухляди важку чавунну м’ясорубку і робить спробу прикрутити її до стола з клейонкою.

Миша:
- Папа, скільки можна, ми вже подуріли од того м’яса.

Гриша (із снобістськими інтонаціями в голосі):
- А я вопщє хочу овощі!

Микита (повчально):
- Якщо батько людожер – то і діти тоже мають бути людожери. Тоді з вас будуть люди. Настоящі мущіни. Бо бачите, шо кругом робиться? Кругом одні стілісти, парікмахєри, кріейтори – підари разні.

Патрікєевна (жеманно):
- Красота спасьот мір.

Микита:
- Но спочатку я їх всіх іззім.

Петро:
- Ха-ха-ха – как прікольно!

Миша:
- Папа, а можна бути підарасом і одноврємєнно людожером?

Микита:
- Іс-клю-че-но!

Петро (жеманно):
- Ой. Как інтєрєсно. Можна, я попробую?

З цими словами Петро спочатку висовує з мішка мізінчик з довгим пофарбованим нігтем, який негайно хтиво пхає собі в рота, а згодом вистромлює елегантну волохату ніжку.

Патрікєевна:
- О, закрой своі блєдниє ногі!

Микита (до Миші):
- А ти чтого, пацан, інтєрєсуєшся? Дивись у мєня!

Миша:
- Так. Інтєрєсно, папа.

Микита:
- Кушать хочеш?

Миша:
- Нєа. Так, чіста по приколу.

Микита:
- Дебіл. (До Гриші): - і ти тоже дебіл. Кругом дебіли. Блядь, дєло всєй жизні накривається пиздою.

Микита у розпачі хуярить м’ясорубкою в заммизгану стінку, котру прикрашає плакат з написом «Депеш Мод». В тому місці, в яке влучила м’ясорубка, з’являється діра. В діру одразу струменіє сонячний промінь.

Петро:
- Кукаріку!

Патрікєевна:
- Ти, придурок, качумай свої галліцизми.

Петро (грайливо):
- А то что будєт?

Патрікєевна:
- Нос аткушу!

З цими словами Патрікєевна хижо клацає зубами в небезпечній дистанції біля напудреного носіка Петра. Петро від несподіванки голосно пердить.

Петро:
- Ой. Ізвінітє. Я, кажется, пукнул.

Микита грізно підходить до Петра, небезпечно граючись важким тесаком.

Микита:
- Це тобі нє кажется!

В цю отвєтственну мить двері хатинки відлітають нахуй від страшного удару і в проломі, в переможному сяйві золотої сонячної пилюки, з’являється Василь. Він схожий на роздратованого сенбернара. На плечах у нього сидить Позитивна Енергія. Позитивна Енергія плигає з Василя на підлогу і рішуче пиздує в хату. Там вона здирає зі стін плакати, проколює шприцем развратних резинових хун і підмітає вєніком сміття, яке складається, головним чином, з шприців, тюбіків клєя, людських черепів та інших кісток. Потім Позитивна Енергія відкриває вікна і ставні, і похмура оселя людожерів заливається сонячним сяйвом. В цьому сяйві стоїть Василь в позі Кінг-Конга і пиздить себе кулаками в груди. Від кулаків і грудей струменіють свтлі промені, в яких несамовито грається пилюка. Із-за могуньої спини Василя визирають редактори «Гома» і «Бздюча» і Заїбуня, яка повністю ще не оговталась після своїх статевих пригод. Василь страшно кричить, як Кінг-Конг.

Василь:
- УУ-УУУ-УУУ!!!

Заїбуня:
- Ааа-ооо-ааа!

Від їхніх криків стіни людожерської хатинки падають, здіймаючи при падіння титанічну куряву. Залякані людожери падають навкарачки. З того боку, де метушаться редактори, чути крики: «Ти, долбойоб, де камера?», - дзвін важкого софіта, який гепнувся комусь на ногу і волаючий про допомогу крик: «Блядь!».

Миша і Гриша, які очуняли після першого потрясіння, повставали з брудної підлоги і всілися під стіл, закритий клейонкою. Там їм зручно хтиво лапати Позитивну Енергію і пригощати її косяком. Екзальтована Заїбуня з криками: «Сестричка!» обнімається з рудою курвою Патрікєевною. «Чого ви там сидите?», – кричить Заїбуня хлопцям. – «А нумо, всі вставайте, будемо гратися в паровозіка», - і сама становиться попереду – паровозом. Патрікєевна тримає її за талію, а за неї тримається Позитивна Енергія. Далі ідуть Миша і Гриша, а замикає поїзд Василь в ролі останнього вагона. Він хтиво лапає підлітків, яким це лапання вочевидь подобається. Микита, який сидить навкарачках, як це полюбляють робити зека на зоні, качається взад і вперед, охопивши руками гострі вуха, весь віддаючись солодкому почуттю горя.

Микита:
- Вся жизнь коту під хвіст. Вся жизнь.

Паровозік:
- Чучу-чучу-чучу!..

Петро ніжно пестить Микиту по голові.

Петро:
- Нє плачь, дядя. Ми отдохньом, ми отдохньом.


Заїбуня свистить паровозом. Паровоз їде в бік сонця. Петро зустрічаєсонце переможними криками.

Петро:
- Кукаріку-кукаріку!

Микита (плаче):
- От курва мать, Марат і Глєб кусаються!


Завіса.


Создан 16 окт 2007



  Комментарии       
Всего 3, последний 7 лет назад
test 17 янв 2011 ответить
блять єто шедевр!
negrysheva 31 янв 2011 ответить
Это не ты ли случаем сатиришь на demotivators.org.ua под ником anonimious?
negrysheva 31 янв 2011 ответить
Шутка (если ты ещё не понял), но доля правды...
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником